Запитання – Відповідь

Питання:

Декілька років тому у мене розпочалися серйозні стосунки з хлопцем, з яким ми до цього просто спілкувалися в одній компанії. Ці стосунки тривали досить довго, але потім ми розлучилися. Після цього я в Інтернеті почала спілкуватися з чоловіком з іншої країни, у нас почалися стосунки, але їх було важко підтримувати на відстані, тому з ним ми також припинили взаємини.

Після цього так сталося, що я почала знов час від часу спілкуватися з колишнім хлопцем (це не були стосунки – ми просто гуляти, розмовляти, без інтимних стосунків). А потім той, з іншої країни, також з’явився, почав писати, я йому відповідала, отже з ним також почалося спілкування.

А потім я дізналася, що ці два чоловіки знайомі один з одним, до того ж, вони знайомі з моїми друзями, з моєю компанією. Тоді мені стало дуже страшно, що вони всі почнуть мене обговорювати. Я почала боятися осуду. Я й раніше дуже боялася, що про мене подумають інші, а зараз взагалі не знаю, що робити. Навіть боюся щось публікувати у соціальних мережах, мені здається, що коли вони побачать це, то згадають про мене та почнуть обговорювати, осуджувати. У мене в цій компанії найкраща подруга, вона начеб то не розповідала мені нічого страшного про те, що люди думають про мене, але я боюся, що вона приховує правду, щоб мене заспокоювати, а насправді вони всі наді мною насміхаються, осуджують мене. Я припинила зустрічатися з цією моєю компанією, але, коли я не з ними, постійно накручую себе, уявляю, що вони про мене говорять щось погане.

Мені потрібна допомога. Я дуже погано почуваюся (страх, сором, почуття провини).

Відповідь:

Звісно, для справжнього аналізу ваших особливостей та причин ситуації, яка склалася, а також розв’язання проблеми слід звернутися до психолога.

Але з Вашого описання все ж таки можна дійти певних висновків.

Що відбувається:

З того, що Ви розповідаєте, виходить, що за якихось обставин у Вас були сформовані певні дезадаптивні схеми (моделі сприйняття та розуміння оточуючого світу, самої себе, оточуючих людей). Зокрема, схоже на схеми «дефективності / сорому», «пошуку схвалення», можливо «покинутість /нестабільність». 

Наявність цих схем примушує Вас 1) відчувати сором за себе навіть у тих випадках, коли Ви реально не зробили нічого поганого; 2) надмірно перейматися через те, що думатимуть про Вас інші люди. До того ж, те що Ви описали, схоже на сформованість не дуже конструктивного способу  мислення – «персоналізація», при якому люди перебільшують значення своєї поведінки для оточуючих (забувають про те, що насправді оточуючим є про що перейматися та говорити, окрім наших реальних, чи уявних недоліків).

Що з цим робити:

Працювати з внутрішніми критикуючими та знецінюючими режимами (більш докладно про режими – у файлі). Протистояти їх посланням, які навіюють відчуття сорому за себе.

Розвивати внутрішню незалежність, здатність опиратися на свої власні оцінки та розуміння себе й ситуації.

Відстежувати мисленеві викривлення, на кшталт «всі тільки й думають, щоб осуджувати мене, і це катастрофа».

Питання:

Я довго не могла наважитися, але все ж таки вирішила подати на розлучення з чоловіком. Справа у тому, що він психічно хворий (у нього навіть є офіційний діагноз). Коли у нього ремісія – він дуже гарний, люблячий, турботливий, роботящий. Але коли стан погіршується, він стає дуже агресивним, нездатним керувати своєю поведінкою. Коли він такий, я дуже боюся за себе та нашу дитину. Коли я виходила заміж, сподівалася, що разом нам вдасться подолати його хворобу, але зараз я вже втратила надію, відчуваю, що без чоловіка мені буде краще, спокійніше. І мої батьки та подруги також радять розлучитися. Але я відчуваю, що через розлучення зраджую чоловіка, тому відчуваю себе дуже винуватою, мені дуже соромно. Рішення розлучитися начебто правильне, але чому виникає почуття вини та сорому, що мені з цим робити?

Відповідь:

Коли виникає питання, чи розлучатися з хворою (інвалідізованою) людиною, дуже часто думки розподіляються між двома полюсами. Хтось, доброзичливий, радить розлучатися, не вагаючись – «Ти йому не матір та нічого йому не винна». Хтось, осудливий, навпаки нагадує, що «Ми відповідаємо за тих, кого приручили».

І ніхто з них не правий. По-перше, через те, що тільки Ви маєте вирішувати, як вчинити. По-друге, через те, що істина частіше всього знаходиться між полюсами – у Вашому випадку, Ви, дійсно маєте повне право на особисту безпеку, особисте щастя, тобто звільнення від хворого чоловіка без почуттів провини та сорому. З іншого, боку почуття відповідальності за людину, за яку Ви вирішили вийти заміж, теж повністю адекватне та етичне (погодьтеся, більшість людей не хотіли б щоб чоловік / дружина залишили їх через хворобу).

Отже, слід попрацювати над зваженим рішенням та приборкати дисфункціональне почуття провини.

У процесі розвитку нашої особистості, починаючи з ранішнього дитинства починають формуватися певні «Правила життя» – приписи, які визначають: 1) як ми маємо поводитися у цьому світі (у тому числі з іншими людьми), 2) якого поводження ми очікуємо від інших людей.

Відчуття провини зазвичай виникає тому, що наші думки, бажання, поведінка не відповідають нашим правилам.

Схоже на те, що одне з Ваших правил – (доречи, досить розповсюджене) «Ми виповідаємо за тих, кого приручили».

Звісно, це добре, етичне правило – дбати про людей, з якими Ви вступали у близькі стосунки, особливо, якщо ці люди є вразливими та мають обмежені можливості соціальної адаптації через  хворобу.

Втім, навіть добрі, адаптивні правила не мають перетворюватися не залізобетонну тюрму та приносити страждання. Правила допомагають людям, коли вони є гнучкими, змінюються у відповідності до реальності.

Ваше прочуття провини має зменшитися, якщо попрацювати над вашим правилом, та дещо його адаптувати (пом’якшити, модифікувати зміст, ввести обмеження).

Для цього:

1. «Спитайте» у Вашого «Внутрішнього критикуючого режиму», чому це погано, що Ви розлучаєтеся, чому, на його думку, Вам слід залишитися з чоловіком. Що поганого відбудеться, якщо розлучення відбудеться.

Запишіть усі думки, які спадають Вам на думку у відповідь на ці запитання.

2. Кожну думку проаналізуйте з точки зору того, якою мірою вона відповідає здоровому глузду, реальності (зокрема потребам Вашої безпеки та безпеки дитини).
3. Те, що є слушного у вимогах та претензіях Внутрішнього критика – врахуйте (продумайте Ваші дії, які не зашкодять Вам, але врахують адекватні вимоги «Критика»).
4. Те, що є нереалістичним та несправедливим – аргументовано відкиньте (поясніть, чому цього не треба робити, і чому Ви маєте право цього не робити), переглянете міру Вашої відповідальності за чоловіка.
5. Сформулюйте нові збалансовані правила поводження з колишнім чоловіком, які врахують, як Ваші потреби та інтереси, так і адекватне й етичне бажання нести обмежену відповідальність за хвору людину (наприклад, надавати помірну допомогу) .

Запитання:

Не можу заспокоїтися через незрозумілу ситуацію у стосунках з колишньою дружиною.

Ми розлучилися рік тому. Причиною були постійні сварки та непорозуміння, я часто дуже гнівався та виходив з себе. Вона не дозволяла мені брати участь у вихованні її сина від попереднього шлюбу, а хлопець поводився зі мною неприйнятно, не бажав слухатися. До того ж, мені постійно здавалося, що вона вийшла за мене заміж задля матеріальної вигоди.

Розлучилися ми з моєї ініціативи, я був переконаний утому, що вчинив правильно. Але через пару місяців після розлучення відчув непереборне бажання дізнатися, як у неї справи. Оскільки колишня заблокувала мене у соціальних мережах, Вайбері та Телеграмі, я створив новий акаунт на Фейсбуці, щоб відвідувати її сторінку. Помітив, що вона розміщує публікаціями з певними натяками, які можу зрозуміти тільки я – там є натяки на важливі для нас із нею події, частини спільних фото, з яких мене вилучили. Також я помітив, що у мене у Фейсбуці також з’явилася підписниця з зовсім новим акаунтом та без фото (мені здається, що цей акаунт створила вона для того, щоб відстежувати, що я публікую).

Час від часу вона розблоковує мене у Вайбері та Телеграмі, я їй пишу повідомлення, вона їх читає, потім знов блокує мене. Через деякий час знову разблоковує.

Я надсилав їй квіти та подарунки. Інколи вона їх приймала та потім розблоковувала мене у Вайбері та Телеграмі. Інколи не приймала та заблоковувала.

Я не розумію, що відбувається. Іноді мені здається, що її поведінка – це гра, спрямована на те, щоб мене повернути. Іноді я цього хочу та починаю намагатися налагодити контакт та повернути її. Іноді мене «бісить» її поведінка та хочеться остаточно поставити крапку.

Я втомився від цього, не можу думати ні про що інакше, а мені треба вирішувати деякі важливі справи. Що мені робити, як зрозуміти, чого вона прагне своєю поведінкою, чи хоче вона повернути наші стосунки?

Відповідь:

1. Зрозуміти, чого прагне інша людина може тільки вона сама, і то не завжди й не відразу. Розуміння того, що відбувається в голові у колишньої дружини не може бути Вашою метою, Вашим завданням хоча б через те, що у Вас немає жодної можливості потрапити в її думки.

А Вам краще звернути увагу на те, що відбувається саме з Вами. Те, що Ви описали, дуже схоже на нав’язливі стани (постійні розмірковування про мотиви поведінки колишньої дружини, непереборне прагнення відслідковувати та аналізувати її публікації…). Такі стани самі по собі є досить несприятливими, до того ж, вони явно заважають Вам влаштовувати свої життя, вирішувати актуальні важливі проблеми.

Звісно, подолати нав’язливості дуже складно без сторонньої професійної допомоги. Але якщо Ви вирішити самі розбиратися з цією проблемою:

Спитайте себе, якими є Ваші важливі цінності та цілі, складіть список, та повертайтеся до нього кожний раз, коли виникатиме спокуса зосередитися на колишній дружині.

Складіть собі загальний план дій з розв’язання ваших важливих проблем, та складайте пов’язані з ним плани на кожний Ваш день.

2. Нав’язливі мисленеві повертання до колишніх відносин можуть свідчити, що в них залишилося щось незавершене.

Спитайте, які важливі запитання залишилися у Вас до колишньої дружини, чого Ви не отримали від неї, чого самі їй недоказали. Далі – загальний сенс, тобто що Ви отримаєте, якщо це все здійсниться (наприклад, доказ своєї значущості у цьому світі). На завершення як цей сенс Ви можете отримати без спілкування з колишньою дружиною.

3. Причини Вашого розлучення також заслуговують уваги. Постійні сварки, схильність «виходити з себе», нездатність порозумітися із дитиною, підозри щодо корисних намірів дружини можуть бути ознаками особливостей Вашої особистості, які заважатимуть Вам у наступних стосунках з жінками (чи то Ви «повернете «колишню дружину, чи будуватиме нові стосунки).

Запитання:

Декілька місяців тому у мене розпочалися стосунки з хлопцем. Вони не встигли розвинутися у щось серйозне, але нам дійсно було добре разом. Ві сам говорив мені, що йому зі мною цікаво, я гарна дівчина, та він радий, що ми зустрілися. Я відчувала теж саме.

Потім він був вимушений переїхати в інше місто. Ми деякий час продовжували активно спілкуватися, підтримувати стосунки на відстані. Але через деякий час я помітила, що все погіршилося. Він почав довго не відповідати, відповіді ставали все більш короткими, у них вже не було емоцій. А на сьогодні він взагалі мені не відповідає, навіть залишив без відповіді прохання повідомити, чи все з ним гаразд.

Я бачу, що він регулярно заходить у мережу, публікує пости у соціальних мережах, отже він живий-здоровий, просто не бажає спілкуватися зі мною.

Я розумію, що стосунки завершилися, я вже позбулася образи. Але мені не зрозуміло, чому він мовчить. Чому неможна просто написати про те, що все закінчено та пояснити причину. Я постійно про це думаю, не можу зрозуміти, що я зробила неправильно, що зі мною не так. Чому він мовчить?

Відповідь:

Мовчання цього хлопця – його рішення, за яким можуть приховуватися будь які причини, у тому числі ті, які зовсім не пов’язані з Вашою особистістю.

А от чому Вас так зачіпає його мовчання – з цим дійсно слід розібратися.

1. З того, що Ви описали, здається що у цій ситуації Вам властива така розповсюджена особливість сприйняття подій як «персоналізація» – схильність сприймати все «на свій рахунок», пояснювати якість несприятливі обставини через свої помили й недоліки, або негативне ставлення оточуючих («зі мною не привіталися, тому, що вважаються мене поганою»).

Щоб подолати цю звичку, по-перше, слід навчитися її відслідковувати, по-друге, постійно нагадувати собі, що у людини є безліч причин поводитися певним чином, у всі вони можуть бути ніяк не пов’язаними особисто з Вами:

керівник не привітався, не тому, що погано ставиться до Вас, а тому, що пригнічений якимись своїми проблемами і нічого не помічає;

хлопець перестав відповідати на листи не тому, що Ви погана, а тому, що вирішив розпочати зовсім нове життя, а все, що було, залишити у минулому – роботу, друзів…

Звісно у боротьбі з персоналізацією не слід впадати до крайнощів та знімати з себе буть яку відповідальність за побудову стосунків. Але все ж таки, звичка знаходити різні пояснення поведінці оточуючих (окрім власних недоліків) зробить Ваше сприйняття та емоційне реагування більш реалістичним.

2. Хоча Ви пишете про те, що образа на хлопця пройшла, все ж таки Ваша зацікавленість його мовчанням вказує на те, що ці стосунки для Вас ще не повністю завершені.

Звідси буде корисно з’ясувати для себе такі моменти:

• Навіщо Вам його відповідь, пояснення? Як я планую використовувати цю інформацію?
• Що для мене значить відсутність відповіді уваги з його боку? Що це говорить про мою цінність як людини, як дівчини?
• Які думки про себе, своє життя та майбутнє приходять у голову, коли він не відповідає?

Зберіть якомога більше чесних відповідей на ці запитання.

Скоріш за все, Ви зрозумієте, що вважаєте себе не дуже привабливою, а отже повинні «старатися» якнайкраще, що зберегти стосунки.

До того ж ймовірно, Ви зрозумієте, що увага цього хлопця Вам потрібна як доказ Вашої привабливості, цінності, потрібності.

Після цього обов’язково знайдіть докази того, що Вам не потрібно «старатися» у стосунках та виправляти свої недоліки, докази своєї цінності та привабливості, які не будуть залежати від оцінок та поведінки цього хлопця (буть якого іншого).

Привчіться знаходити ці докази (значні та маленькі) кожний день.